Лекція 7. Філософія техніки

Детермінізм (від лат. Determino – визначаю) – це вчення про зв'язок і взаємозумовленість явищ дійсності. Він розглядає питання про закони природи, про взаємодію природи і суспільства, про рушійні сили суспільного розвитку, вплив суспільства і окремих його підсистем на мистецтво, науку, мораль, на формування і діяльність людських індивідів. Центральною проблемою детермінізму є питання про існування і дію законів. Визнання законів, по суті, означає можливість наукового пізнання природи і суспільства, можливостей науки, науково-орієнтованої адаптації людини до різних процесів. Заперечення законів, навпаки, стимулює погляд на природу і суспільство як на повністю некеровані і непередбачувані процеси. Стосовно до соціуму такий погляд часто виникає зі спроб виявити специфіку соціальних процесів в порівнянні з природними, підкреслити значення діяльності людей, індивідуальної творчості для соціальної історії. Ця тенденція не подолана повністю, хоча спрощення суспільних законів стимулюється механікою, а переважно біологією.

Особливу методологічну складність представляє трактування законів, виведених з взаємодії людських відносин. Так, К. Маркс вважав, що ручний млин є відображенням моделі суспільства з сюзереном на чолі, парова машина відповідає суспільству промислового капіталізму (хоча ці аналогії не мають продовження, що свідчить про обмеженість подібної детермінації). Згідно з концепцією технологічного детермінізму вимальовується інша картина. Такий детермінізм надає техніці і технічній діяльності абсолютний статус в якості підстави функціонування і розвитку суспільства. Як філософська установка він зводить техніку в ранг головної причини, що обумовлює всі аспекти суспільного і культурного життя, починаючи з економіки, політики і закінчуючи мистецтвом і філософією.

У філософії техніки розрізняють дві основні форми технологічного детермінізму: технологічний евдемонізм (від грец. Eudaimonia – блаженство) і технологічний алармізм (тривожний чи панічний стан). Перший напрямок елімінує («видаляє») всі негативні наслідки технічної діяльності людини і тому в технічному прогресі бачить одні тільки позитивні моменти: обожнює техніку, абсолютизує її значення як джерела добробуту. Другий напрямок виявляє скептичне відношення до технічних інновацій: для нього «все погано»; все обіцяє лихо і руйнування духовності людини, відчуження від його власної сутності і так далі. Обидва ці напрями мають своїх послідовників і апологетів, і в кожному з них існують зерна істини.