Лекція 7. Філософія техніки

Поняття «техніка» (від грец. Techne – мистецтво, майстерність, вміння) використовується в декількох значеннях:

1) як сукупність пристроїв, штучних предметів, артефактів (тобто предметів, що виникли на основі вміння), куди входять як найпростіші знаряддя праці, так і складні технічні системи;

2) як сукупність різних видів діяльності, спрямованих на виготовлення, обслуговування та застосування технічних пристроїв (науково-технічні дослідження, виробничий процес виготовлення і експлуатацію технічних пристроїв);

3) як сукупність знань, (від таємниць ремісничої справи до науково-технічних галузей).

Таким чином, під технікою розглядають штучні предмети, а також діяльність і знання, які пов’язані з виробництвом цих предметів. Утім таке тлумачення техніки – досить широке, бо включає в себе, наприклад, предмети мистецтва (музика, живопис, поезія), які створені людською діяльністю. Тому в понятті техніки потрібно ввести деякі уточнення.

Коли мова переважно йде про штучні предмети, під технікою розуміють, перш за все, систему засобів, спрямованих на досягнення будь-яких цілей.

До поняття «техніка» відносяться:

1) виготовлення та застосування знарядь, інструментів і машин;

2) саме виготовлене і застосовується;

3) потреби і цілі, яким все це служить.

Сукупність знарядь і процесів спрямованих на їхнє виготовлення і використання можна вважати технікою.

Так, німецький екзистенціаліст К. Ясперс, розглядає техніку як систему засобів: «Техніка виникає, коли для досягнення мети вводяться проміжні засоби. Безпосередня діяльність, подібно диханню, руху, прийняття їжі, ще не називається технікою. Лише в тому випадку, якщо ці процеси відбуваються невірно, і для того, щоб виконувати їх правильно, приймаються навмисні дії, кажуть про техніку дихання тощо».

Доповненням до даного визначення техніки можна вважати такі ідеї, висловлені такими мислителями. Техніка – це система засобів, яка:

1) на думку Г. Зіммеля і Г. Спенсера, є нейтральною по відношенню до мети і може вживатися для заощадження зусиль у якості посередника:

2) на думку Готтль-Оттліліенфельда, постає врівноваженою сукупність методів і допоміжних засобів дій спрямованих на оволодіння природою і служить господарському задоволенню потреб завдяки порядку виконання певних дій.

3) на переконання К. Ясперса, є полегшенню і формуванню нашого буття.

Таким чином, техніку можна визначити як систему штучних засобів діяльності суспільства, яка постає історичним процесом опредметнення в природному матеріалі трудових функцій, навичок, досвіду і знань людини. Цей процес здійснюється шляхом пізнання і використання сил і закономірностей природи.

За допомогою технічних систем людина впливає на матеріальні об'єкти, тому техніка – це проміжна ланка між суб'єктом (людиною як вирішальної виробничо-господарською одиницею) і об'єктом (за який виступає біосфера). Основне призначення техніки – позбавлення людини від виконання фізично важкої або рутинної (одноманітною) роботи, щоб надати їй більше часу для творчих занять, полегшити її повсякденне життя.

Сучасну техніку можна розділити на наступні функціональні галузі:

а) виробнича техніка, пов'язана з функціонуванням виробничо-господарської діяльності (Верстати, машини);

б) наукова техніка, застосовувана в науково-дослідних розробках (електронний мікроскоп, спектрометр);

в) медична техніка, яка використовується в лікувально-діагностичних цілях (рентгенівська установка, аналізатор крові);

г) техніка культури і побуту, призначена для задоволення індивідуальних потреб (холодильник, телефон);

д) військова техніка, що забезпечує ефективність потенційних і актуальних тактичних і стратегічних дій (танки, ракети);

е) техніка транспорту і зв'язку;

ж) управлінська техніка;

з) техніка процесу навчання.

Деякі з областей техніки можуть бути поділені на активні і пасивні:

Пасивна техніка включає: судинну систему виробництва і транспорту, особливо в хімічній промисловості; виробничі приміщення, технічні споруди, наземні зв'язку, технічні системи поширення інформації (телефон, радіо, телебачення) Пасивну техніку не завжди вдається чітко виокремити з предметів матеріальної культури. Житлові будинки, наприклад, не належать до техніки, а виробничі приміщення і споруди – належать.

Активна техніка складається з: знарядь (інструментів), які діляться на знаряддя ручної праці, знаряддя розумової праці і знаряддя життєдіяльності людини (окуляри, апарати, протези, столові прилади); машин; апаратури управління машинами, апаратури управління процесом.

Активній техніці сьогодні належить провідна роль в життя людини і суспільства.

Завдання техніки:

1) створення матеріальних і культурних цінностей;

2) виробництво, перетворення і передача різних видів енергії;

3) збір, обробка і передача інформації;

4) створення і використання різних засобів пересування;

5) підтримання обороноздатності.

Рівень розвитку техніки відповідає рівню розвитку суспільства, а економічні епохи розрізняються не тим, що виробляється, а тим, як виробляється, якими засобами праці. Вплив техніки на суспільство пом'якшується або навпаки, посилюється, в залежності від соціально-економічних умов застосування техніки. Саморозвиток техніки відчуває потужний вплив з боку економічних, політичних та інших обставин, але в той же час, техніка сама стимулює розвиток економіки і суспільства в цілому.

Але закономірності розвитку техніки не зводяться до соціально-економічних закономірностей. Вихідним пунктом у дослідженні логіки розвитку техніки виступає аналіз взаємодії її з людиною. В процесі праці техніка займає проміжне становище між людиною і природою як предметом праці. Будучи, з одного боку, речовиною природи, технічні системи, з іншого покликані бути продовженням природних працюючих органів людини. Дослідники, які виходять з будь-якої однієї сторони, впадають або в ідеалістичне тлумачення техніки – як продукту чисто людських ідей, або в вузькотехнічне її тлумачення – як засобів праці, самих по собі. Це крайні уявлення про техніку, тому неприйнятні тому, що в розумінні людини техніка це продукт злиття ідей і матерії. Внутрішня логіка розвитку техніки обумовлена стосунками техніки з природою і людиною.

Взаємодія штучно і природно створених діючих органів заснована на двох принципах:

1) на принципі послідовної підміни людини технікою, оскільки цільове призначення природних і штучних органів людини з точки зору процесу виробництва однакове (і ті й інші є знаряддями перетворення природи відповідно до потреб людини);

2) на принципі доповнення або компенсації, бо призначення техніки полягає в тому, щоб полегшити і посилити трудові витрати людини.

Техніка покликана, не копіювати природні органи праці, а лише посилювати їх можливості, звідси випливає специфічність, відносність і самостійність в розвитку техніки. Але не тільки техніка доповнює органи людини, сама людина також «доповнює» технічні системи. Своїми руками, енергією, нервовою системою, нарешті, мозком. В силу нерозвиненості техніки вона змушена тимчасово виконувати технологічні функції. Єдина система, складена з знарядь виробництва і людини, як носія виконавчих функцій, яку суспільство поміщає між собою і природою, називають сукупним робочим механізмом.

У міру того, як більш розвиненою стає технічна система, доповнюючи новими структурними ланками, все більшу роль в сукупному робочому механізмі грає предметний елемент і відповідно, меншу – особистий (звільнення від виконання технічної функції, переходячи в сферу людської діяльності).

Критерієм розрізнення справжніх етапів у розвитку техніки є переміщення таких функцій від людини до техніки, які викликають докорінні зміни в технологічному способі з'єднання людини і техніки.

Можна виділити три основні етапи в історії техніки:

1) людина є матеріальною основою сукупного робочого механізму, а знаряддя лише подовжують і посилюють його працюючі органи;

2) основну сукупного робочого механізму стає машина, а людина лише доповнює її своїми органами праці, будучи її технологічним елементом, праця в такому випадку стає механізованою;

3) характеризується вільним типом зв'язку людини і техніки, свого часу сукупний робочий механізм перетворюється в однорідний – технічний.

Стаючи поруч з виробництвом, людина отримує умови для творчого використання своїх здібностей. Техніка, в свою чергу, не обмежена більш в своєму розвитку фізіологічними межами людського організму. Розвиток техніки відбувається не тільки шляхом опредмечення технологічної функції людини, а й шляхом перетворення речовини природи і природних процесів в робочу речовину і технологічні процеси. Науково-технічна діяльність людини виражається в тому, що вона використовує механічні, фізичні та хімічні властивості природи для того, щоб використати їх як знаряддя впливу на інші речі.

Розвиток же сучасної техніки в більшій мірі, ніж будь-коли обумовлений розвитком науки, яка грає тепер провідну роль по відношенню до техніки. Значить, технічні нововведення здійснюються в наш час не шляхом емпіричних пошуків, а шляхом застосування науково теоретичних знань. У свою чергу, потреби розвитку техніки стимулюють і спрямовують наукові дослідження (особливо прикладного характеру).