Лекція 7. Філософія техніки

Концепція постіндустріального суспільства була висунута американським соціологом і політологом Даніелем Беллом, професором Гарвардського і Колумбійського університетів. У його книзі «Прийдешнє постіндустріальне суспільство» як критерій віднесення держави до такого роду суспільства було покладено розмір внутрішнього валового продукту (ВВП) на душу населення. На основі цього критерію була запропонована й історична періодизація суспільств: доіндустріальне, індустріальне і постіндустріальне. Ідеологічною основою такої класифікації Д. Белл вважає «аксіологічний детермінізм» (теорію про природу цінностей). Для доіндустріального суспільства характерні низький рівень розвитку виробництва і малий обсяг ВВП. До цього розряду відносяться більшість країн Азії, Африки і Латинської Америки. Країни Європи, США, Японія, Канада і деякі інші знаходяться на етапі індустріального розвитку. Постіндустріальний етап починається в ХХI столітті.

На думку Д. Белла, цей етап пов'язаний головним чином з комп'ютерними технологіями, телекомунікацією. В його основі лежать чотири інноваційних технологічних процеси. По-перше, перехід від механічних, електричних, електромеханічних систем до електронних, привів до неймовірного зростання швидкості передачі інформації. Наприклад, оперативна швидкість сучасного комп'ютера вимірюється наносекундами і навіть пікосекунди. По-друге, цей етап пов'язаний з мініатюризацією, тобто значною зміною величини, «стисненням» конструктивних елементів, які проводять електричні імпульси. По-третє, для нього характерна дигіталізація (оцифрування), тобто дискретна передача інформації за допомогою цифрових кодів.

Нарешті, сучасне програмне забезпечення дозволяє швидко і одночасно вирішувати різні завдання без знання будь-якого спеціального мови. Таким чином, постіндустріальне суспільство постає докорінно новим принципом соціально-технічної організації життя. Д. Белл виділяє головні перетворення, які були здійснені в американському суспільстві, яке перейшло на постіндустріальну стадію розвитку:

·           в сферу послуг включилися нові галузі та спеціальності (аналіз, планування, програмування та інші);

·           докорінно змінилася роль жінки в суспільстві – завдяки розвитку сфери послуг відбулася інституціоналізація рівноправності жінок;

·           відбувся поворот в сфері пізнання – метою знання стало придбання нових знань, знань другого типу;

·           комп'ютеризація розширила поняття «робоче місце».

Основним питанням переходу до постіндустріального суспільства Д. Белл вважає успішну реалізацію наступних чотирьох рівновеликих факторів:

·           Економічна активність.

·           Рівність соціального і громадянського суспільства.

·           Забезпечення надійного політичного контролю.

·           Забезпечення адміністративного контролю.

Згідно з позицією Д. Беллу, постіндустріальне суспільство характеризується рівнем розвитку послуг, їх переважанням над усіма іншими видами господарської діяльності в загальному обсязі ВВП і відповідно чисельністю зайнятих в цій сфері (до 90 відсотків працездатного населення). У подібного роду суспільстві особливо важливі організація та обробка інформації та знань. В основі цих процесів лежить комп'ютер – технічна основа телекомунікаційної революції. За визначенням Д. Белла, ця революція характеризується наступними ознаками:

·           верховенство теоретичного знання;

·           наявність інтелектуальної технології;

·           зростання чисельності носіїв знання;

·           перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

·           зміни в характері праці;

·           зміна ролі жінок в системі праці.

Концепція постіндустріального суспільства обговорювалася також в працях Е. Тоффлера, Дж. К. Гелбрейта, У. Ростоу, Р. Арона, Зб. Бжезинського та інші. Зокрема, для Елвіна Тоффлера (р. 1928) постіндустріальне суспільство означає входження країн в Третю хвилю свого розвитку. Перша хвиля – це аграрний етап, що тривав протягом близько 10 тисяч років. Друга хвиля пов'язана з індустріально-заводською формою організації соціуму, що призвела до суспільства масового споживання, масовості культури. Третя хвиля характеризується подоланням дегуманізуючих форм праці, формуванням нового типу праці і відповідно нового типу робітника. Відходять у минуле залежність праці, його монотонність, потогінний характер. Праця стає бажаною, творчо активною. Робочий Третьої хвилі не є об'єктом експлуатації, придатком машин; він незалежний і винахідливий. Місце народження Третьої хвилі – США, час народження – 1950-ті роки.

В епоху постіндустріального суспільства суттєвої трансформації піддалося і поняття капіталізму. Характеристика капіталу як економічної категорії, що прирівнює різні форми соціального відтворення, історично обумовлена становленням суспільства індустріального типу. В постіндустріальному суспільстві економічні форми капіталу як самозростаючої вартості по-новому розкриваються в інформаційній теорії вартості: вартість людської діяльності і її результатів визначається вже не тільки і не стільки витратами праці, скільки втіленою інформацією, що стає джерелом додаткової вартості. Відбувається переосмислення інформації та її ролі як кількісної характеристики, необхідної для аналізу соціально-економічного розвитку. Інформаційна теорія вартості характеризує не тільки обсяг інформації, втіленої в результат виробничої діяльності, а й рівень розвитку виробництва інформації як основи розвитку суспільства.

Соціально-економічні структури інформаційного суспільства виробляються на основі науки як безпосередньої продуктивної сили. У цьому суспільстві актуальним агентом стає «людина, яка знає, розуміє» – «Homo intelligeens». Таким чином, економічні форми капіталу, так само як і тісно пов'язаний з ними політичний капітал, який відігравав важливу роль і раніше, все більше залежать від неекономічних форм, перш за все від інтелектуального і культурного капіталу.

Д. Белл називає п'ять основних проблем, які вирішуються в постіндустріальному суспільстві:

·           Злиття телефонних та комп'ютерних систем зв'язку.

·           Заміна паперу електронними засобами зв'язку, в тому числі в таких областях, як банківські, поштові, інформаційні послуги та дистанційне копіювання документів.

·           Розширення телевізійної служби через кабельні системи; заміна транспорту телекомунікаціями з використанням відеофільмів і систем внутрішнього телебачення.

·           Реорганізація зберігання інформації і систем її запиту на базі комп'ютерів і інтерактивної інформаційної мережі (Інтернет).

·           Розширення системи освіти на базі комп'ютерного навчання; використання супутникового зв'язку для освіти жителів сільських місцевостей; використання відеодисків для домашньої освіти.

В процесі інформатизації суспільства Д. Белл вбачає і політичний аспект, вважаючи інформацію засобом досягнення влади і свободи, що передбачає необхідність державного регулювання ринку інформації, тобто зростання ролі державної влади і можливість національного планування. У структурі національного планування він виділяє такі варіанти:

·           координація в області інформації (потреби в робочій силі, капіталовкладеннях, приміщеннях, комп'ютерної службі, і так далі);

·           моделювання (наприклад, за зразком В. Леонтьєва, Л. Канторовича);

·           індикативне планування (стимулювати або уповільнити методом кредитної політики) та інші.

Белл оптимістично оцінює перспективу світового розвитку на шляхах переходу від «національного суспільства» до становлення «міжнародного суспільства» у вигляді «організованого міжнародного порядку», «просторово-часової цілісності, обумовленої глобальністю комунікацій». Однак він зазначає, що «... гегемонія США в цій області не може не стати гострою політичною проблемою в найближчі десятиліття». Як приклад Д. Белл наводить проблеми з отриманням доступу до комп'ютеризованим системам, розробленим в розвинених індустріальних суспільствах, з перспективою створення глобальної мережі банків даних і послуг.

Даніел Белл називав себе соціалістом в економіці, лібералом в політиці і консерватором в культурі, був одним із чільних представників американського неоконсерватизму в політиці та ідеології.