Лекція 1. Філософська пропедевтика. Біоцентризм як сучасне світобачення

Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Вона живе свідомо, мотивує свої вчинки, організовує власне життя в часі, у просторі, враховує причинно-наслідкові зв’язки тощо. Свідомість духовно укорінює людину в життя, надає смисл її життю. Тому духовний вимір людини є таким само суттєвим, як і біологічний, природний. Суспільство витворило певні форми, в яких культивується людська духовність, це мистецтво, релігія, мораль, філософію. Їх гармонійне поєднання в певній особі, в суспільстві формує світогляд.

Світогляд – система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Суттєвою рисою світогляду є певна цілісність поглядів, які стосуються важливих життєвих проблем. Центральна проблема світогляду – відношення людини до світу. Людина тільки частково вкорінена у світ, вона виокремлює себе з нього, протистоїть йому, вступає з ним у певні відношення, але між людиною і світом завжди існує дистанція. Вона усвідомлює світ, як щось зовнішнє.

Виокремлюють три основні типи виявів відношення людини до світу: пізнавальний, оцінювальний і практичний. Пізнавальне відношення охоплює насамперед найбільш загальне знання про світ, історію людства й окрему людину. Воно має відповідати дійсності, щоб бути істинним.

Світогляд включає цінності, ідеали, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явищ. У цьому полягає оцінювальне відношення людини до світу. Практичне відношення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або не чинити так чи інакше.

Структура світогляду органічно зумовлює його функції:

1. Функція тлумачення, розуміння світу покликана розтлумачити людині світ, описати його доступною, зрозумілою мовою. Адже світогляд – це світорозуміння. А людина може безпечно жити тільки в тому середовищі, яке розуміє. Людина нерідко може задовольнитись навіть надуманим, неточним поясненням світу, але втрачає впевненість і рівновагу, коли стикається з незрозумілими явищами. Проте, людині притаманне й прагнення до дива, чогось незвичайного. Багатьом людям нецікаво жити в достеменно зрозумілому світі. Цим породжена віра в екстрасенсорику, в диво. Тобто, світогляд як світорозуміння може бути раціоналістичним (або таким, що визнає всевладдя розуму) або ірраціоналістичним, який вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму – воля, несвідоме тощо.

2. Оцінювальна (аксіологічні) функція світогляду покликана допомогти людині орієнтуватись у світі з точки зору оцінки його цінностей. Зрозуміти, яким світ є для людини і чи варто в ньому жити. Людина постійно перебуває в полі напруги між протилежними полюсами, як то добро-зло, справедливе-несправедливе, прекрасне-потворне тощо. Світогляд покликаний утримувати людське в людині через заперечення тваринного. З аксіологічної точки зору світогляди поділяють на оптимістичні й песимістичні, гуманні та антигуманні.

3. Праксеологічна функція світогляду виявляється у відповідях на питання, як жити людині в світі, містить певні практичні настанови щодо світу і буття людини в ньому. З цього погляду виділяють практично-активні та споглядальні світогляди.

Типи світоглядів.

Залежно від специфіки формування та функціонування розрізняють буденний та інституалізований світогляди.

Буденний – сукупність поглядів на світ і покликання людини, які сформувались у певного народу, спільноти під впливом практичного життя і функціонують стихійно, без видимих зусиль з боку тих, хто їх дотримується.

Інституалізований світогляд підтримується певними соціальними інституціями.

Буденний світогляд є своєрідною життєвою філософією, правильніше було б його назвати у сенсі світорозуміння не світоглядом, а світосприйманням, оскільки такі погляди виражаються в чуттєвих образах. Фіксується він у фольклорі. Світосприймання є стихійним, несистематизованим.

Світогляд же постає цілісною системою поглядів, яка свідомо формується і підтримується. Він є світорозумінням, інституалізованим утворенням й передбачає наявність певних соціальних груп, які свідомо його поширюють в суспільстві.

Опираючись на вищенаведене, ви можете самі сформулювати, який тип світогляду характерний саме для вас.

У своєму формуванні та розвитку світогляд пройшов певні історичні етапи. Виділяють три історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний та філософський. Для повноцінного уявлення про філософію як тип світогляду, слід з’ясувати особливості кожного з історичних типів.

Міфологічний світогляд історично передує релігійному та філософському. Міфологія є світоглядом роду, нерозвинутого класового суспільства. Носієм його виступає рід, особа не виокремилась з нього як цілісна особистість. Міфологія є синкретичною, цілісною формою свідомості, що поєднує зародки релігії, філософії, моралі, права, філософії, естетичних канонів, навіть, науки. Але у міфології людина ще не знала трансцендентного Бога, потойбічного світу. Сила міфу – це сила родової тотальної спільноти над індивідом. Це насамперед, засіб зовнішнього контролю над поведінкою особи.

Релігія виникла як засіб соціального контролю за поведінкою особи після того, як вона виокремилась із роду. Родові зв’язки ослабли, вже кожен сам мав відповідати за свої вчинки, сам нести свій хрест. Релігія постулювала потойбічне життя як відплату за земне життя. Релігія виникає в такому суспільстві, де зовнішній контроль за індивідом виявляється недостатнім, тому виникає потреба у внутрішньому контролі. З’являється мораль. Бог – з одного боку і совість як соціальний контролер – з іншого, створюють силове поле, здатне утримувати особи в межах норм суспільства.

Виникнувши, релігія морально зрівняла всіх людей. Як особи, що є носіями моральної свідомості, усі люди рівні між собою, рівноцінні та рівноправні.

Якщо серцевиною міфу є страх та зовнішній контроль над особою, то в релігії головне – віра і мораль, моральне регулювання життя.

Філософський світогляд. Філософія виникає одночасно з релігією. Носієм філософського світогляду є особа. Принципова відмінність його попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, це теоретичний тип світогляду, тоді як релігія – на вірі, міфологія – на страхові. Крім того, міфологія і релігія оперують чуттєвими образами, філософія – абстрактними поняттями, вона цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю за поведінкою особи. Філософія є справою особи й ґрунтується на засадах свободи.