ТЕМА 11. ІНВЕСТИЦІЙНІ РИЗИКИ В ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ

Визначальна роль готельно-ресторанного бізнесу полягає у відчутному її вкладі у розвиток економіки країни у разі невеликих капітальних вкладень. Готельно-ресторанний бізнес є високорентабельною галуззю господарства, інвестиції вкладені в неї швидко окупляться.

Готельно-ресторанний бізнес – це ключова галузь економічної системи держави, розвиток якої має забезпечити відкритість вітчизняної економіки, підсилити демократичність та євроінтеграційний курс держави.

Першочерговим завданням у сфері побудови потужної індустрії гостинності в Україні є розробка стратегії адаптації вітчизняного готельно-ресторанного бізнесу до сформованих лідерських стандартів країн ЄС і світу загалом.

Головними факторами, які стримують розвиток ринку готельно-ресторанних послуг є проблеми інформаційного забезпечення, низький рівень розвитку готельно-ресторанної інфраструктури, недостатній рівень кваліфікації кадрів, невизначеність державної політики у галузі туризму, низька інвестиційна привабливість підприємств індустрії гостинності. У зв’язку з цим зростає значення наукових досліджень, що стосуються методики оцінювання інвестиційної привабливості туристичного господарства, що зумовлює актуальність теми.

Інвестиційна привабливість підприємства в індустрії гостинності – це інтегральна характеристика його як об’єкта інвестування, що базується на узгодженні стратегічної мети й характеру інвестування з погляду перспективності розвитку, обсягу й перспектив збуту продукції, ефективності використання активів та їхньої ліквідності, стану платоспроможності та фінансової стійкості. У процесі оцінювання інвестиційної привабливості підприємства необхідно враховувати обсяги, структуру, джерела формування, термін капіталовкладень, оцінку ризику й потенційної прибутковості інвестицій, високий рівень їхнього захисту та безпеку бізнесу.

Методи оцінювання інвестиційної привабливості готельно-ресторанного  підприємства – це сукупність прийомів та дій теоретико-практичного характеру протягом усього дослідницького процесу економічного оцінювання інвестиційної привабливості підприємств.

Основними методами оцінювання інвестиційної привабливості підприємства є такі: метод суми коефіцієнтів, метод комплексної оцінки, метод суми місць, метод бальної оцінки, метод експертних оцінок, метод еталонного підприємства.

Об’єктами оцінювання інвестиційної привабливості підприємства є фінансовий стан підприємства, його споживачі, інноваційна активність підприємства, кваліфікаційна відповідність працівників підприємства ступеню складності до виконуваних ними робіт (послуг).

Інвестиційна привабливість галузі є інтегральною характеристикою окремої галузі з позиції інвестиційного клімату, розвитку продуктивних сил, інвестиційної структури, можливості залучення інвестиційних ресурсів та інших факторів, які істотно впливають на формування доходності інвестицій і зменшення інвестиційних ризиків.

Для оцінювання інвестиційної привабливості галузі пропонується система з трьох груп показників, які відображають рівень прибутковості діяльності галузі, перспективності її розвитку та інвестиційних ризиків. Інтеграційний показник розраховується на підставі трьох груп синтетичних показників із урахуванням пропорційності їхнього рівня:

–   рентабельність діяльності – 65 %;

–   перспектив розвитку – 20 %;

–   інвестиційні ризики – 15 %.

Оцінювання інвестиційної привабливості регіонів України за більшістю методик різних вчених зводиться до ранжування регіонів за рівнем їхньої привабливості для інвестора з урахуванням використання їхнього потенціалу залежно від критеріїв ефективності й ризику.

Для підвищення рівня туристичної привабливості регіону ефективними будуть інвестиційні вкладення у такі заходи:

–   підвищення привабливості природних туристичних ресурсів та історико- культурних пам’яток;

–   залучення інвестицій для створення внутрішньої пропозиції адекватної зовнішньому попиту на основі приведення матеріально-технічних ресурсів відповідно до міжнародних норм обслуговування туристів та ліквідації диспропорції між світовими стандартами й наявним туристичним та матеріально- технічним потенціалом України;

–   апробацію та адаптацію міжнародного досвіду щодо ефективних методик управління, організації праці й надання послуг у рекреаційному господарстві з метою підвищення гнучкості та адаптивності туристичної пропозиції країни до кон’юнктури світового ринку;

–      ліквідацію диспропорції соціально-економічного розвитку регіонів країни за рахунок прямих та опосередкованих можливостей міжнародного туризму;

–   залучення валютних коштів у місцевий та державний бюджет за рахунок експорту туристичних послуг на основі оптимального використання ресурсного потенціалу регіонів з урахуванням стратегії їхнього перспективного розвитку із забезпеченням балансу державних та місцевих інтересів.

Щоб залучити туристів, місце призначення має відповідати туристичним основам вартості, зручності та своєчасності. Туристи, як і інші споживачі, зважують ціни й переваги місць призначення, а також вкладення часу, зусиль та ресурсів і можливий прибуток в освіті, досвіді, розвагах, відпочинку і спогадах. Зручність виражається у часі переїзду від аеропорту до місця розміщення, відсутності мовного бар’єру, чистоті і санітарії, доступу до цікавих місць (пляжі, атракціони, місця відпочинку) і особливих потребах (люди похилого віку, інваліди, діти, дієти, медичне обслуговування, факс та інші різновиди комунікації, прокат

автомобілів).

Своєчасність охоплює фактори, які можуть загрожувати подорожей, зокрема заворушення, політична нестабільність, коливання курсу валют, безпека й санітарні умови. До того ж постійно розробляються події – життєво важливий компонент щодо залучення туристів. У віддалених або сільських місцевостях зазвичай «запускаються» певні фестивалі відповідної тематики.

Міські газети й приміські тижневики часто публікують список подій, фестивалів і свят. Те саме роблять державні та місцеві туристичні контори, що підтверджує наявність таких подій у календарі ресторанів, готелів, аеропортів, а також залізничних та автобусних станціях.

Майже в кожній європейській країні тепер є, як і в Сполучених Штатах, телефонний номер 900, за яким можна дізнатися перелік майбутніх подій. У більшої частини міст США є літні програми подій, а в деяких, наприклад, в Мілуокі, є встановлена цілорічна програма подій. Фестивалі, що проходять біля озера в Мілуокі з червня по вересень (Festa Italiana, German Fest, Afro Fest, Polish Fest та ін.), залучають туристів як з регіону, так і з усієї країни.

Інвестиції в індустрію гостинності бувають як достатньо невеликими (фестивалі, події), так і мультимільйонними (вартість інфраструктури стадіонів, транзитних систем, аеропортів і центрів для проведення з’їздів). Незважаючи на вартість, ті, хто планує оновлення міст, бажають розмістити готелі і ресторани у самому центрі міста. Здатність зосередити атракціони, зручності та послуги в зручному, доступному місці абсолютно необхідна, щоб зробити такі місця призначення особливо привабливими.

Раніше в країнах централізовано планованих економік (Східна Європа та країни, що розвиваються) уряду контролювали, планували й направляли розвиток туризму.

Індустрія гостинності необхідна для отримання твердої валюти для торгівлі та розвитку економіки; до того ж він слугує національним інтересам. Розвиток готельно-ресторанного бізенсу значною мірою залежить від суспільних інвестицій, які, як виявилося, абсолютно неналежні у разі відсутності приватних інвестицій та ринкових механізмів, які могли б відповідати мінливим бажанням і потребам клієнтів. Зараз ці держави заохочують приватні інвестиції через спільні підприємства, купівлю нерухомості іноземцями та таймшер з індивідуальними інвесторами. Нова мексиканська Рів’єра (Puerto Vallarta, Cancun, Ixtapa) – приклад вдалого поєднання приватних і державних інвестицій в індустрію гостинності – від готелів, ресторанів і курсів гри в гольф до магазинів.

Індустрія гостинності у Сполучених Штатах все більше будується на партнерстві державного та приватного секторів або спільній розробці планування, фінансування та втілення. Повноваження держави необхідні для того, щоб очистити, розвинути й знизити ціни на землю, а також вкласти інвестиції в інфраструктуру. Необхідно субсидувати або надавати податкові пільги для приватних інвестицій у готелі, центри для з’їздів і конференцій, транзит і паркування. Реставрацію часто проводять неприбуткові корпорації – від National Historic Trust до US Park Service; приватні інвестиції заохочуються різноманітними податковими пільгами.

Індустрія гостинності від авіаліній до готелів – джерело доречних надходжень до бюджету: доходи від палива, оренди, «постільних» податків, податків на продажі йдуть на підтримку капітального будівництва інфраструктури, що стосується туризму, і на інші суспільні потреби. Саме такі кроки дали змогу Нью-Йорку додати в уже наявну пам’ятку Southport Sea Museum, Javits Convention Center і Ellis Island Immigration Museum.

Однак для залучення туристів одних інвестицій недостатньо. Необхідно розширити сферу послуг, особливо суспільну безпеку, контроль за дорожнім рухом і скупченнями народу, швидку допомогу, санітарні служби та прибирання вулиць.

Варто також займатися внутрішнім просуванням туризму, розрахованим на власних жителів і бізнес: роздрібних торговців, турагентства, ресторани, фінансові інститути, державний і приватний транзит, розміщення, поліцію і посадових осіб.

Необхідно інвестувати в найм на роботу і тренінг, ліцензування та нагляд за бізнесом, що стосується туризму. Зокрема, сінгапурські таксисти відомі своєю професійною підготовкою, яка включає іспит з англійської, програми безпеки й навички орієнтування. Однак деякі вважають за краще невеликі інвестиції в інфраструктуру індустрії гостинності, незважаючи навіть на те, що таксі в аеропорту і транзит – це перше, з чим стикаються туристи на новому місці призначення.